Реферат: Особливості і характер сучасної культури

Особливості і характер сучасної культури

1. Концепції та реалії

Досвід, накопичений людством у ході його соціокультурної історії, подає неоціненну допомогу в розв’язанні проблем культури на сучасному етапі перетворення нашого суспільства на основі принципів гуманізму і демократії в умовах бурхливого науково-технічного прогресу. Необхідно відзначити, що проблеми культури здобувають сьогодні першорядне, власне кажучи, ключове значення, тому що культура є могутнім фактором соціального розвитку. Адже вона пронизує всі аспекти людської життєдіяльності - від основ матеріального виробництва і людських потреб до найбільших проявів людського духу. Культура відіграє щораз більшу роль у досягненні довгострокових програмних цілей демократичного руху: формування і зміцнення громадянського суспільства, розкриття творчих здібностей людини, поглиблення демократії, побудова правової держави. Культура впливає на всі сфери суспільної й індивідуальної життєдіяльності - працю, побут, дозвілля, сферу мислення і т.д., на спосіб життя суспільства й особистості. Значення її у формуванні і розвитку способу життя людини виявляється через дію особистісно-суб'єктивних факторів (настанови свідомості, духовні потреби, цінності та ін), що впливають на характер поведінки, форми і стиль спілкування людей, цінності, зразки, норми поведінки. Гуманістичний спосіб життя, орієнтований не на пристосування до наявних умов, а на їхнє перетворення, передбачає високий рівень свідомості і культури, підвищує їхню роль як регуляторів поведінки людей і способу їхнього мислення.

Оскільки центром культури є людина з усіма її потребами і турботами, то особливе місце в соціальному житті займають і питання освоєння нею культурного середовища, і проблеми, пов'язані з досягненням ним високої якості в процесі створення і сприйняття культурних цінностей. Освоєння культурних багатств минулого виконує інтегрувальну функцію в життєдіяльності кожного суспільства, гармонізує буття людей, пробуджує у них потребу в збагненні світу як цілого. А це має величезне значення для пошуку загальних критеріїв прогресу в умовах нестримної науково-технічної революції.

Сформовані реалії сучасного світу привели до перелому у свідомості людини - її погляд спрямований до все більш глибокого виходу за межі свого життя, яке не обмежується у свідомості індивіда датами народження і смерті. Закономірною тенденцією стає усвідомлення себе в контексті історичного часу, в орієнтації як на свої історико-культурні корені, так і на майбутнє, на соціально-культурні ідеали і можливості їхньої реалізації в рамках розширення міжнародних зв'язків, залучення у всесвітній культурно-історичний процес усіх країн світу. Значні соціокультурні зміни, що зачіпають практично всі сторони громадського життя різних країн і народів, з особливою гостротою порушують питання про міжкультурну взаємодію, про її роль в еволюції локальних етнічних культур і розвитку загальносвітової культури.

Культура, розглянута з погляду змісту, розпадається на різні галузі, сфери: звичаї і побут, мова і писемність, характер одягу, поселень, роботи, постановка виховання, економіка, характер армії, суспільно-політичний лад, судочинство, наука, техніка, мистецтво, релігія, усі форми прояву духу даного народу. Рівень і стан культури можна зрозуміти, тільки виходячи з розвитку історії культури; у цьому розумінні говорять про примітивну і високу культуру; виродження культури створює або безкультур'я, або "рафіновану культуру".

Возможно вы искали - Реферат: Культурология как научная дисциплина

Сучасна культура втілюється у величезній безлічі створюваних матеріальних і духовних явищ. Це і нові засоби праці, і нові продукти харчування, і нові елементи матеріальної інфраструктури побуту, виробництва, і нові наукові ідеї, ідеологічні концепції, релігійні вірування, моральні ідеали і регулятори, твори усіх видів мистецтв і т.д.

Існують різні погляди на співвідношення культур різних епох і народів. За висловом М. Бахтіна, "культура завжди лежить на межах" з іншими культурами й епохами. Сучасна людина починає розуміти, що культурна самобутність його народу невіддільна від культурної самобутності інших народів, що всі ми підкоряємося законам культурної комунікації. Німецький соціолог Освальд Шпенглер розглядав сучасну культуру не як єдину загальнолюдську, а розколоту на вісім культур. Ці культури - єгипетська, індійська, вавилонська, китайська, греко-римська, візантійсько-арабська, культура майя, російсько-сибірська. Кожна культура підпорядкована твердому процесу еволюції, фази якої - народження і дитинство, молодість і зрілість, старість і захід.

Питирим Сорокін розвивав учення про "інтегральну" соціологію, що охоплює всі аспекти культури. Він розрізняв системи культурних феноменів багатьох рівнів. Найвищі системи з них (суперсистеми) базуються на світоглядах. У різні періоди історії ці системи знаходяться на різних фазах розвитку. У той самий час нарівні із суперсистемами культури існують п'ять основних культурних систем більш низького рівня: мова, етика, релігія, мистецтво, наука. Коли в ході історії панівні суперсистеми соціокультурних феноменів вичерпують свої можливості і заміняються альтернативними світоглядами, перехід цих систем супроводжується радикальною трансформацією соціальних інститутів і нормативних зразків. Руйнування інтеґративної культурної бази і виникнення нового культурного етносу супроводжуються кризами, війнами, бідуваннями.

Більшість дослідників сходяться в думці, що сучасна культура - це безліч самобутніх культур, які знаходяться в діалозі і взаємодії одна з одною, причому діалог і взаємодія йдуть не тільки по осі теперішнього часу, але й по осі "минуле-майбутнє".

Але культура - це не тільки безліч культур, це також світова культура, єдиний культурний потік від Шумерів до наших днів, від Сходу на Захід, від Заходу на Схід. Сьогодні щодо долі культури викристалізувалися два різних розуміння, два погляди, так би мовити "оптимістичний" і "песимістичний". Оптимісти стверджують, що світова культура на правильному шляху, що майбутнє за наукою, технікою, інформацією, регіонально-організованою економікою, що цінності західної культури (успіх, влада, особиста воля, сила і т.д.) є істинними. Песимісти, починаючи від Шпенглера, на противагу, упевнені в зворотному: сучасна світова культура, вважають вони, хилиться до заходу, кризи.

Похожий материал - Реферат: Техника и культура средневековья

Панорама культури XX ст. вельми строката. Деяка частина населення світу (збирачі і мисливці) є носієм архаїчної культури, велика частина знаходиться на рівні традиційної, аграрної культури й одна третина з 5 млрд. чол. досягла стадії науково-технічної, сучасної культури. Цілком зрозуміло, що внаслідок потужного розвитку засобів масової комунікації й інформації сучасна культура впливає на архаїчну і традиційну культури багатьох народів світу. У зв'язку з цим необхідно розглянути характер сучасної культури, окреслити її контури і виділити основні риси. Для сучасної культури характерні насамперед такі процеси, як індустріалізація і інституціоналізація.

Ці інститути - щось на кшталт тканини зі звичаїв, звичок, зі сплутаних ниток колективної пам'яті. В усіх суспільствах, навіть архаїчних, ця тканина змінюється під різким або плавним впливом історії.

Процес програмування інституціоналізації культурних змін, що почався в минулих століттях, нині швидко розширюється. Наука і мистецтво стають індустрією, механізм розвитку якої вислизає від їхніх творців. Навчання стає усе більш і більш формалізованим: школа поширює свій вплив, і навчання стає відтепер турботою держави; людська поведінка на усіх своїх стадіях дає привід для уроків, лекцій, програм та іспитів. Для всіх цих різноманітних починань необхідні базис, організація, бюрократія, чітко визначені норми. На зміну повільним процесам інституціоналізації минулого, коли в людей було відчуття якоїсь сталості культурного середовища, прийшло її виробництво. У певному розумінні тепер відбувається незвичайний зсув культури як середовища убік культури як горизонту.

Сучасному середовищу культури, втягнутої у виробництво завдяки розширеному колу інституціоналізації, програмування, може відповідати горизонт видовища, із властивими йому рисами. Насамперед горизонт видовища рухомий, тому що події, моделі, проекти виникають і негайно вислизають. Для того, щоб подія, модель або проект мали якусь стійкість, для того, щоб можна було спробувати висловитися про них, виходячи зі своїх намірів і усього свого життя, їм необхідна точка опори в середовищі. Коли в середовищі людини, у її повсякденному житті все стає відносним, їй нічого не залишається - тільки дивитися на цю змінну перед ним відносність, споглядаючи її, немов спектакль. Якщо неможливо включитися в події, що множаться і зіштовхуються, то потрібно сісти на узбіччі дороги історії і дивитися, як проходить повз низка акторів, політиків, артистів, учених і іноді філософів. З цим пов'язана і друга риса горизонту видовища: видовище спонукає до того, щоб на нього дивилися, воно змушує не думати. Ще Аристотель зауважив із приводу театру, що він дає людині можливість відчувати пристрасті, що не загрожують її власному життю. Чому б не поширити це проникливе зауваження на культуру, що цілком перетворилася на видовище? Протягом тисячоріч горизонти культури змінювалися неодноразово в тісному зв'язку з перетвореннями середовища і змінами вірувань. Але ніколи не було такої культури, що являла б собою лише тендітну модель поведінки; ніколи не було культури, зведеної лише до техніки дії, знання, тлумачення. Якщо звичаї й ідеали виробляють, подібно тому, як виробляють льон і полотнину, навіщо думати про них? Чи не залишається дивитися, як їх виробляють? І нарешті (це третя риса горизонту видовища) у подібній ситуації істотну роль відіграють посередництво і посередники. Між культурою як середовищем і культурою як горизонтом продовжують існувати посередництво і посередники, вплив яких значно зріс: священик, мудрець, проповідник, філософ, учений, критик у галузі мистецтва і літератури, учитель, професор... Наші школи і наші університети, наші церкви і наші партії, наші академії і наші парламенти ґрунтуються на цьому постулаті. Проміжок між культурою як середовищем і культурою як горизонтом займає педагогіка в найширшому розумінні цього слова.

Слід звернути увагу на той момент, що XX ст. породило феномен "конгломератної культури". Це значить, що відкриття в галузі живопису, музики, психології, етики не "стикуються" з теоремою Геделя про принципову неповноту арифметики, з концепціями "чорних" і "білих" дір, "багатоповерхового" вакууму або концепцією метавсесвіту як унікального екземпляра, що у структурному плані є невичерпною безліччю всіляких цілісних світів (всесвітів). Іншими словами, сучасна науково-технічна культура являє собою своєрідний набір різних культурних мікрокосмів, які потрібно синтезувати в єдине ціле. І нарешті, необхідно враховувати ряд факторів сучасного світу - прискорений розвиток техніки, транспорту і зв'язку, погроза руйнування навколишнього середовища і виснаження природних ресурсів, збільшувана взаємозалежність і взаємозв'язок усіх країн та ін. Усі ці фактори приводять до того, що власне культурне співробітництво перетворюється на фундаментальну необхідність виживання людства. На думку колишнього Генерального директора ЮНЕСКО Фредерика Сарагоси, "установлення справжнього культурного плюралізму - єдиний шлях, що дозволяє протистояти зростальній однаковості, яку несе в собі експансія технічної цивілізації". Цей шлях повинний розглядатися як фактор світової рівноваги і творчості. Міжнародне співробітництво, що забезпечує зближення людей і ідей, розширення взаєморозуміння і солідарності, паралельно сприяє зміцненню культурного аспекту розвитку, що являє собою мету усякого розвитку. Без культури не може бути справжньої волі. Багато дослідників (Ф. Сарагоса, А. Швейцер та ін) переконані в тім, що задачі нашого часу вимагають сміливого підходу до проблем XX ст., що основні проблеми виникають у сфері культури і їхнє вирішення - у розвитку культури.

Дійсно, одні з вирішальних труднощів західного суспільства - це значне відставання розвитку людських емоцій від розумового розвитку людини. Людський мозок живе в XXІ ст., а серце більшості людей - усе ще в кам'яному. Людина здебільшого ще недостатньо дозріла, щоб бути незалежною, розумною, об'єктивною. Людина не в силах винести, що вона залишена власним силам, що вона повинна сама додати сенсу своєму життю, а не одержати його від якоїсь вищої сили, тому людям потрібні ідоли і міфи. Людина придушує в собі ірраціональні пристрасті - потяг до руйнування, ненависть, заздрість і помсту, вона схиляється перед владою, грішми, суверенною державою, нацією; хоча на словах вона віддає належне ученням великих духовних вождів людства - Сократа, Ісуса, пророків, Будди, - людина перетворила ці вчення в клубок марновірств та ідолопоклонства. У зв'язку з цим відомий західний психолог Е. Фромм порушує питання: "Як же людство може врятуватися від самознищення в цьому конфлікті між передчасною інтелектуально-технічною зрілістю й емоційною відсталістю?"

Відповідь тут одна: необхідно усе більше розуміння найважливіших фактів соціального буття, необхідне усвідомлення, яке може уберегти людство від непоправних шаленостей. Це розуміння, це усвідомлення дає тільки звернення до культури, до її комор тисячолітньої мудрості. Вище ми бачили, що культура є чудовим сурогатом неіснуючого природного безсмертя людини. Правда, у світі затверджується реальне (але теж відносне) безсмертя людського роду, коли перемагає насамперед тілесно-органічна, природна сутність людини. У культурі ж опредметнюється той духовний, гостро індивідуальний бік людини, який усвідомлює факт смерті і вносить тим самим трагізм у її існування. Інакше відбувається у всій іншій живій природі, де рід перемагає, не маючи зворотного боку у вигляді особистісного страждання особини. І от цей бік - дух, індивідуальна свідомість, що вступає у важкі і прямі відносини зі смертю, знайшов для себе спосіб боротьби з нею, а саме її заклинання за допомогою культури. Протягом тисячоріч форми культурної творчості мінялися, витончувалися, поверталися, поглиблювалися, досягаючи блискучих вершин. Нехай людина смертна, але вона може створити вічне - витвір мистецтва, прекрасний і завершений, що кидає виклик всій аморфності, випадковості, скінченності тужливого людського буття.

Людина іде в невідоме, у небуття - прекрасна скульптура, картина, книга славлять вічно відбиту мить, що стала вічною послідовністю митей. Цю метафізику мистецтва особливо відчували на Заході, розглядаючи культуру як особливий експеримент, досягнення і шлях Заходу. У XX ст. її виражали найрізноманітніші письменники і мислителі від А. Мальро до Т. Манна. Культура на Заході - вища цінність, культура не бореться з дійсною смертю, будучи для людини вищим цвітом і виправданням природного типу буття. І разом з тим культура і на Заході, і на Сході аж ніяк не є одноманітною, в ній наявна безліч місцевих різновидів, зумовлених у кожному конкретному випадку особливостями традицій, природними умовами, звичаями і способом життя населення.

2. Масова культура. Америка і Європа

Разом з тим не можна закривати очі на те, що в сучасній західній культурі великого поширення набуває так звана масова культура. Нерідко ця культура сприймається в Європі як чисто американське явище, хоча це і не зовсім так. У європейських країнах, принаймні останні два століття, існувала й існує поряд з традиційною високою культурою і культура ринкова, масова. У Франції, наприклад, такого роду масова література одержала найменування "бульварної", у Росії вона називалася "літературою товчка ринку".

Відомий американський учений Д. Макдональд запропонував розглянуте явище іменувати "маскультом", тому що "у дійсності це зовсім не культура. Маскульт - це пародія на високу культуру". Тут немає місця мистецтву, а тому не варто говорити ні про моральне очищення за допомогою мистецтва, ні про власне художню насолоду. Нема сенсу міркувати про "художню якість", "естетичну цінність" і тому подібне. Усі ці слова - зі словника високої культури. Але саме висока, істинна культура поряд з фольклором завжди панувала в європейській художній свідомості. Вульгарність масової культури ховалася в їхній тіні. Сьогодні дехто бажає вважати маскульт "фольклором промислової епохи". Але фольклор, народне мистецтво, тому і зветься "народним", що завжди зароджується в низах суспільства, у народних глибинах. Навпаки, маскульт створюється і нав'язується зверху фахівцями-майстрами, професіоналами (естрадні композитори, текстовики, співаки, теле - і кінорежисери і сценаристи, менеджери і т.д.). І якщо народне мистецтво має власну художню вартість, то маскульт лише пародіює високу культуру, паразитує на ній. Досить згадати численні оперети і мюзикли, що використовують класичні сюжети і тексти, екранізації й інсценізації класики, що вражають несмаком.

У свідомості багатьох європейців північноамериканський маскульт став наче уособленням всієї американської культури, американського способу життя. Одна з причин цього - відносна слабкість американської високої культури, надто юної поки, і відсутність розгалуженого, багатого народного мистецтва, про яке можна говорити стосовно до європейців або жителів Індостану. Двісті років - термін замалий для зародження і розвитку загальнонаціонального фольклору, тим більше в такому різномовному і різнорідному суспільстві, яке утворилося в американських промислових містах унаслідок великої імміграції з усього світу.

Дослідження американського ученого Ф. - Дж. Вудса показують, що в середині XX ст. "культурні цінності найбільших американських етнічних груп" європейців, китайців і японців, мексиканців, негрів, євреїв - усе ще істотно розрізнялися.

Усі культурні в традиційному розумінні народи мають свій фольклор, свої епічні сказання, свою власну, сформовану завдяки праці багатьох поколінь, культурну свідомість. Зароджувалися ці сказання в осілих народів серед селян, що жили миром, громадою, яка була певною культурною й економічною спільністю. Фольклор, колективне за своєю суттю мистецтво і епос, тобто колективні сказання, не могли, звичайно, виникнути серед фермерів-одинаків, що споконвічно були основою сільського населення Північної Америки і жили окремішньо. При розвитку сільського господарства американським шляхом для появи фольклору не було необхідних підстав.

Висока культура, що виростає завжди на ґрунті фольклору, для того, щоб бути по-справжньому живою і сильною, потребує серйозної, стійкої національної традиції. Сполучені Штати (в Новій Англії) успадкували було англійську традицію; нехай дещо провінційна, колоніальна, вона все-таки існувала. До ослаблення культурного впливу Нової Англії призвели, очевидно, громадянська війна, хвиля імміграції з неангломовних країн, що пов’язана зі зростанням промисловості, освоєнням заходу країни. Проте американські діячі культури постійно оглядаються на Європу, знаходячись під очевидним впливом її духовного авторитету і чарівності. Це добре помітно в архітектурі, літературі, оперному театрі та ін. Немислимо уявити без європейської культури Г. Джеймса, Т. Еліста, Е. Хемінгуея, Т. Уальдера та інших письменників, композиторів, художників. Дійсно ж американським мистецтвом, що має деякі самостійні традиції, можна вважати лише кіно, наймолодше і найсамостійніше з видовищних мистецтв.

У сфері високої культури, перебуваючи під явним європейським впливом, США проте досить успішно впливають на навколишній світ за допомогою масової, або популярної, культури. Ряд західноєвропейських дослідників (А. Гобар, Е. Тібо та ін) вважають, що проникнення американської масової культури, американізація національних культур Європи являє собою культурну війну. Так, А. Гобар у своїй книзі "Культурна війна" пише: “Культурна війна вже почалася, без належного оголошення, без барабанів і труб. Війна за допомогою брехливих слів, за допомогою оманних уявлень, за допомогою зрадницьких посмішок. Класична війна цілила в серце, щоб убивати і скоряти, економічна війна цілила в живіт, щоб експлуатувати і збагачуватися, культурна війни цілить у голову, щоб паралізувати, не вбиваючи, щоб скорити, зіпсувавши, і збагатитися за рахунок розкладання культур і народів. Культурна війна уживає всі свободи і зловживає ними, щоб проникати всюди і руйнувати зсередини всі цінності, усі відмінності, усі духовні багатства народів”.

Знаменно, що про наслідки цієї культурної війни, про американізацію європейських культур говорять і французи, і італійці, і греки, і інші європейці, що вкусили (раніше від нас) усі принадності американських кіно - і телебойовиків, року і джазу, кока-коли і жувальної гумки.

Але не тільки Західна Європа опинилася сьогодні під загрозою утрати свого культурного обличчя. Якщо в минулому столітті багато російських діячів культури виступали проти бездушного "європеїзування" (сто років тому Н.А. Данилевський навіть випустив книгу "Росія і Європа. Погляд на культурні і політичні відносини слов'янського світу до германо-романського"), то тепер нам у набагато більшій мірі потрібно побоюватися бездумної "американізації". Сьогодні Росія разом з Європою протистоїть наставанню північноамериканського культурного імперіалізму, захищаючи загальноєвропейські культурні цінності, свою культурну самобутність, своє право на самостійне існування.

Адже прагнення до культурної самобутності властиве всім народам, що усвідомлюють цю свою самобутність, а особливо таким, котрі мають за своєю спиною багато сторіч культурного життя.

3. Росія і Радянський Союз

Вже підкреслювалося, що напередодні Жовтневої революції 1917 р. у Росії був зосереджений колосальний культурний потенціал, носієм якого був вузький шар інтелігенції. Революція, що здійснилася, створила умови для свободи художньої творчості, зробивши доступними народу всі скарби світової і вітчизняної культури. Відомий англійський письменник Г. Уеллс у книзі "Росія в імлі" писав: "У цій незбагненній Росії, войовничій, холодній, голодній, яка зазнає нескінченних втрат, здійснюється літературне починання, немислиме тепер у багатій Англії і багатій Америці. Сотні людей працюють над перекладами, книги, перекладені ними, друкуються і зможуть дати новій Росії таке знайомство зі світовою літературою, яке недоступне жодному іншому народу". Процес становлення соціалістичної культури був досить суперечливим; так, прихильники вульгарно-соціологічного, нігілістичного підходу (Пролеткульт) закликали знищити стару культуру, ліквідувати музеї з реліквіями минулих формацій і створити особливу пролетарську культуру. Більшовики вели з пролеткультівцями ідейну боротьбу. У 20-ті роки ожили передвижницькі традиції: художнє життя країни вимагало мистецтва гостро-соціального і зрозумілого широким масам. У ті ж роки не тільки продовжує розвиватися, але переживає справжній розквіт мистецтво, яке ми називаємо "російським авангардом", тому що час революційних катаклізмів, революційних перетворень притягує художників до нових творчих експериментів. Продовжував розвиватися супрематизм у прикладному мистецтві, графіці, дизайні, архітектурі, виявив свої можливості конструктивізм, яскравим прикладом чого є монументальний архітектурний ансамбль "Держпром" у Харкові, у літературі сформувався соціалістичний реалізм.

К-во Просмотров: 76