Дипломная работа: Театр як механізм формування особистості

— регулятивна функція — полягає у регулюванні за

допомогою норм, правил поведінки, санкцій дій індивідів у межах соціальних відносин;

— функція відтворення, безперервності суспільних відносин — завдяки їй театр транслює досвід, цінності, норми культури з покоління в покоління;

інтегративна функція — полягає у згуртуванні прагнень, дій, відносин індивідів, що в цілому забезпечує соціальну стабільність суспільства;

— комунікативна функція — спрямована на забезпечення зв'язків, спілкування, взаємодії між людьми за рахунок.

Возможно вы искали - Контрольная работа: Методология классификаций качества жизни

Перелічені функції притаманні кожному інституту. Крім них, соціальні інститути можуть виконувати конкретні, які притаманні саме цьому інституту як явні (формальні), так і латентні (неформальні). Явні функції зафіксовані в нормативних документах, усвідомлені й прийняті причетними до певного інституту людьми, підконтрольні суспільству. Та саме для театру характерні латентні (приховані) функції є офіційно незаявленими, але насправді здійснюються.

Одна з найважливіших функцій театру – це пізнавальна функція. Завдяки ній здійснюється передача соціального досвіду від одного покоління до іншого, від одних країн і народів до інших.

Разом з пізнавальною функцією сценічного мистецтва правомірно існує і ряд інших (естетична, розважальна, комунікативна, така, що соціалізує, компенсаторна, ігрова, нормативна і багато інших), театр полифункционален, тому і займає таке важливе місце в житті суспільства.

Функція розваги включає орієнтацію на незвичність постановки, зустріну з улюбленими акторами, яскраве видовище постановки (музика, світло, декорації, костюми). Ця функція тісно переплітається з функцією комунікативної. Театр, видовище виросли з народного свята, обряду, яскравими моментами якого була активність всіх його учасників і колективність дійства. Так, в землеробських святах видовище поєднувалося з дією. Учасники того або іншого обряду – цього стихійного фольклорного театру – були одночасно і дійовими особами. Характерна і інша сторона традиційних фольклорних святкувань: колективність переживання, відчуття, дії. Звідси можна припустити, що саме ці традиційні фольклорні риси – потреба в емоційному спілкуванні всіх учасників – повинні позначитися в оцінці сьогоднішнього театру.

Співпадаючи в деяких відносинах з компенсаторною і розважальною функціями театру, ігрова функція робить вплив на багато сторін соціальної регуляції.

Приймаючи правила гри, глядач відволікається від насущних життєвих проблем і отримує компенсацію за нереалізовані устремління в соціально значущій діяльності. Гра як розвага виконує важливу функцію зниження рівня психологічної напруженості, що виникає через соціальне або політичне протистояння різних сил і партій.

Театр як інститут виконує виховні та культурні функції, які створені для забеспечення розвитку культури, передачі культурних цінностей. У свою чергу вони поділяються на соціокультурні, виховні ( механізми та засоби морально-етичної орієнтації, нормативно-санкціонуючі механізми регуляції поведінки).

Соціологія розглядає театр як послідовне поєднання мінідрам, адже кожна соціальна взаємодія — це певний вид спектаклю з його власними правилами. Спектакль — уся діяльність індивіда, яка відбувається протягом тривалого часу перед колом спостерігачів і впливає на них, а також зазнає зворотного впливу. Під час спектаклю індивід цілеспрямовано чи мимоволі використовує виражальні засоби стандартного виду — особливе оточення, певну зовнішність і манеру поведінки, які формують "обличчя" спектаклю.

Отже, театр — вид мистецтва, який акумулює драматургічний твір, тобто літературу, слово, пластичний рух, хореографію, музику, художнє оформления, світло та архітектурно-простороверішення сцени.

Зі всіх видів мистецтв саме театр як мистецтво, колективне за своєю природою, оскільки у спектаклі об'єднуються зусилля драматурга, режисера, акторів, композитора, художника, що імітує міжособові контакти, що привертає людей до співпереживання і співпраці, дає людині можливість якимсь чином злитися з іншою особою, встановити з нею глибші, тісніші і різноманітніші відносини. Так комунікативна функція театру відповідає за підтримку цілісності суспільства.

Комунікація значає повідомлення, передача, що виникло з потреб людей у суспільному житті. Це спілкування між індивідами, групами, елементами інституту, в процесі якого вони обмінюються повідомленнями, власними і чужими думками за допомогою символічних знаків, символів і, перш за все, мови, яку можна визначити, як систему комунікації. І система функціонує завдяки засобам масової комунікації. Це систематичне розповсюдження інформації через відповідні засоби.

З одного боку, мас-медіа виступає як «об'єктиватор» громадської думки, як елемент влади, соціального контролю. З іншого боку, масова комунікація враховує інформаційні, комунікативні, ціннісні потреби та інтереси аудиторії. Масова комунікація, таким чином, укорінюється у повсякденність, залучаючи суспільство до інформації, і виконує особливі функції у суспільному розвитку. Перш за все вона «засвідчує» образи соціальної структури, цінності соціального розшарування, культивує іміджі соціальних страт і статусів, здійснює соціокультурну структуризацію аудиторії, є невід'ємним елементом соціальної мобільності. Соціальні інститути, забезпечуючи відносну стійкість соціальних відносин, є подвійним соціальним утворенням: за формою — це організаційний механізм (сукупність організацій, спеціалістів, матеріальних та інформаційних засобів), за змістом — це функціональний механізм (сукупність соціальних норм у конкретній сфері соціальних відносин).

Інституціалізація — процес виникнення і становлення соціальних інститутів як ключових структурних елементів суспільства.

Як і будь-який інший складний суспільний процес, інституціалізація є тривалою і поступовою. Для її здійснення необхідні такі умови:

1. Об'єктивна потреба, усвідомлювана в суспільстві як загальнозначуща, загальносоціальна. Її задоволення можливе тільки у процесі соціальної взаємодії. Якщо така потреба стає незначною або зникає зовсім, тоді існування соціального інституту стає неактуальним, навіть гальмівним.

2. Наявність особливого, притаманного конкретному інституту культурного середовища (субкультури) — системи цінностей, соціальних норм і правил. Театр як соціальний інститут має свою систему цінностей та правил (нормативних очікувань), які визначають мету його діяльності. Діючи в межах інституту, а також всередині різних соціальних ролей, пов'язаних із специфічними соціальними позиціями (статусами), ці норми дозволяють, пропонують або забороняють певні види поведінки, що робить дії людей доцільними, корисними та односпрямованими.

3. Наявність необхідних ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових, організаційних), які суспільство повинне стабільно поповнювати шляхом капіталовкладень у них та підготовкою кадрів.

Розглядаючи театр як інститут соціології, не можна не обійти й систему соціального контролю, що є одним із елементів механізму соціалізації. Театр виконує контролюючу, впливову, регулюючу функції, що зводиться до певного «соціального контролю»

Важливими атрибутами та елементами соціального контролю є цінності, норми, звички, звичаї, санкції, які виникають та існують внаслідок дії соціальних інститутів.

Загальні цінності і норми, що формує театр, є інструментами соціального регулювання в суспільстві, проміжною ланкою, що пов'язує поведінку індивіда і соціальні інститути.

Найчастіше соціальні норми поділяють на соціальні приписи і технічні правила (регулюють взаємодію людини і природи).

Соціальні приписи — норми, що визначають соціальне становище індивіда. Вони служать реалізації загальної мети, яка відповідає інтересам широкої спільноти, навіть усупереч інтересам окремих її членів. Поважне ставлення до них у суспільстві забезпечують різні чинники — від виховання до санкцій.

Серед соціальних приписів фігурують: право, звичай, правила пристойності,

К-во Просмотров: 561