Курсовая работа: Місце трудової підготовки школярів у системі народної освіти

1. Роль і значення праці в гармонійному розвитку особистості

Формуючи стратегічну мету вдосконалення індивідуума, необхідно орієнтуватися на перспективні ресурси та можливості розвитку суспільства. Реально це можна визначити через діяльнісний підхід людини, що виявляється у плані прикладення нею духовних та фізичних сил для блага свого народу, своєї держави.

Все, що має людина для свого існування, що ставить її над іншими істотами на Землі, - є наслідками трудової діяльності. Мотиви, які побуджують індивідуума до праці, можуть бути найрізноманітнішіми, але реалізувати свої плани, задуми, мрії можна лише через неї. Тому праця повинна зустрічати з боку людини лише повагу. Ставлення особистості до будь-якого виду діяльності залежить насамперед від правильного виховного впливу на неї через приклади друзів, батьків, вчителів, а також через безпосереднє залучення її до роботи. Є припущення, що положення про значущість діяльнісного підходу у виховному процесі вперше обгрунтував Арістотель, вважаючи при цьому заняття певним видом діяльності важливим засобом виховного впливу на моральні переконання і розвиток людини.

Разом з тим, слід зазначити, що виховне значення має не праця сама по собі, а ті соціально-економічні та організаційно-технічні умови, в яких вона здійснюється. Наприклад найкорисніша чи найнеобхідніша робота, що виконується дітьми в погано організованих умовах чи з примусу, може негативно впливати на формування їх інтересу й ставлення до праці, а також виробляти стійке несприйняття будь-якої трудової діяльності взагалі. Праця також може виховувати покірність чи сприяти розвиткові жадоби наживи, інших негативних рис.

Як свідчать психолого-педагогічні дослідження, ефективність праці школярів є відчутною у тому випадку, коли вона здійснюється у структурі демократичних та гуманістичних суспільних стосунків. А.Макаренкр вважав, що важливою є не стільки праця-робота, скільки праця-турбота, коли діти і підлітки, проявляючи ініціативу та творчість в економічному боці виробництва, формуються як свідомі та дбайливі гостподарі. Це закономірно, бо, коли школяр протягом свого навчання виступає лише як об’єкт турботи з боку інших людей, як споживач духовних і матеріальних благ, всі намагання виховати в нього словесно високі моральні риси, духовні сили та почуття господаря приречені на невдачу.

Возможно вы искали - Дипломная работа: Содержание и методическое обеспечение формирования языковой компетенции учащихся средней школы

Ставлення людей до праці в різних суспільно-економічних формаціях було неоднаковим. Ретроспективне вивчення цього питання дозволяє зрозуміти в загальних рисах диференційовані підходи до трудової діяльності на різних етапах розвитку людства.

У первіснообщинну епоху навчання й виховання не були віддалені в просторі та часі від виробничої й інших видів суспільної діяльності. Підростаюче покоління не мало особливого періоду підготовки до життя, тому, що всі необхідні знання, уміння й навички формувалися та вдосконалювалися в ході безпосереднього залучення дітей до практичних справ племені. При цьому в племен, які займалися рибним промислом, мета виховання зводилася до того, щоб виховати із молоді добрих рибалок; у мисливських племен - виховання справжніх мисливців і таке ін.

Із розвитком рабовласницького ладу ставлення до трудової діяльності поступово змінюється. Для дітей панівних класів пропонується лише духовне навчання. Спосіб освіти стає в основному словесно-знаковим, відокремленим від виробничої сфери життя. Думки філософів того часу про фізичну працю були досить суперечливими. Так, мислитель Платон вважав, що для дітей панівних класів виховання повинно здійснюватися у спеціальних державних закладах, де педагоги з кожної дитини зможуть виховати відважного воїна, громадянина й філософа. Займатися ремеслами повноправним громадянинам не личить.

Разом з тим, він визнавав, що ремісники знаходяться під покровительством богів Гефеста та Афіни, своєю працею дають можливість всім жити.

У розумінні людської особистості, її моральних рис та суспільної ролі ідеалом класичної грецької епохи була калагокатія (так звана вершина самовдосконалення), що рішуче відкидала фізичну працю як атрибут вільної людини.

Похожий материал - Реферат: Текст-рассуждение на тему Почему птицам трудно зимой

Але не всі філософи підтримували думку правлячої верхівки в поглядах на працю. Так, мислитель Н.Сенека вважав, що одним із найважливіших сенсів життя є фізична праця, трудова діяльність. Він закликав ставитися гуманно до представників різних професій, в тому числі й рабів, стверджуючи, що “немає рабства ганебнішого, ніж добровільне”.

В епоху Відродження проблема формування гармонійно розвиненої особистості та її роль у суспільстві зацікавлює багатьох мислителів, гуманістів-просвітителів. Питання залучення індивідуума до трудової діяльності з метою становлення його як громадянина з активною життєвою позицією, широко висвітлюється в тогочасній літературі. Зокрема, його детально опрацювали Т.Мор (“Утопія”), Ф.Рабле (“Гаргантюа і Пантагрюель”), Т.Кампанелла (“Держава Сонця” або “Місто Сонця”) та ін.

Трохи пізніше це питання продовжує бути актуальним у творчості Ж.-Ж.Руссо, Р.Емерсона, Г.Торо та ін. Так, наприклад Ж.-Ж.Руссо вважав, що гуманне ставлення до дитини повинно передбачати її фізичний, моральний, розумовий розвиток в обов’язковому порядку - трудове виховання та навчання. Він підкреслював моральне значення формування вміння й готовності займатися продуктивною працею: “А із всіх занять, які можуть людині принести засоби до існування, ручна праця більш за все наближує її (тобто людину - прим. наша) до природнього стану; із всіх звань, найбільш незалежних від долі та людей є звання ремісника”.

Можна стверджувати, що серед інтелігенції формується абсолютна думка про позитивне значення праці для розвитку особистості. У ХVIII сторіччі визначаються наукові підходи до розв’язання цієї проблеми. Особливе місце належить поглядам видатного педагога Й.Песталоцці, який, крім розробки теоретичних положень трудової діяльності (визначення ролі школи для розвитку здібностей на основі психологічної класифікації вправ, що сприяють формуванню трудових навиків; проведення класифікації професій і трудових умінь), провів співставлення змісту певних видів трудової підготовки: домашнього господарства, сільського й промисловості, адаптувавши його до шкільних умов, на основі чого видав підручник відповідної інформації, а також вперше на практиці поєднав навчання з продуктивною працею.

Великого значення трудовій діяльності надавав К.Д.Ушинський, який добре розумів вплив праці на особистість. Він писав :”Матеріальні плоди трудів складають людський достаток; але тільки внутрішня, духовна, життєдайна сила праці служить джерелом людської гідності, а разом з тим моральності та щастя. Цей життєдайний вплив особиста праця має лише на того, хто трудиться. Матеріальні плоди трудів можна забрати, успадкувати, купити, але внутрішньої, духовної, життєдайної сили праці неможливо ні забрати, ні успадкувати, ні купити за все золото Каліфорнії: вона залишається у того, хто трудиться.”

Очень интересно - Дипломная работа: Формування навичок виконання зображень птахів і тварин на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах

Такі думки про роль трудової діяльності в формуванні індивідуума, які грунтуються на значному практичному досвіді їх авторів, повинні переконувати, що праця - і джерело всіх матеріальних багатств, і життєдайна сила морального розквіту. Але не лише окремі філософи, педагоги чи державні діячі розуміють позитивну сутність фізичних знань, які необхідно впроваджувати у всіх загальноосвітніх школах. Як зазначав свого часу Хр.Вольф, праця, до якої колись ставилися із зневагою, вважаючи її справою рабів, а не вільної людини, починає користуватися все більшою повагою в капіталістичному суспільстві. “Йому важко забути, - вказував відомий педагог, - що неперехідна справа XIX сторіччя створювалася не на полях битви, а стала результатом невтомної думки тисячі видатних голів та безперестанної праці мільйону мозолистих рук... Можливо, прийде час коли почесне право називатися просто робітником, не буде привілеєм лише одного стану.”

Зближення школи та виробництва на сучасному етапі історичного розвитку суспільства передбачає органічний зв’язок між вихованням учнів, посильною продуктивною працею, а також високим рівнем загальноосвітньої підготовки при суспільному скеруванні цього процесу. Тому питання залучення школярів до продуктивної праці набуває все більшої актуальності, виступаючи фундаментальним завданням функціонування навчання і виховання.

Проблема трудового навчання та виховання підростаючого покоління повинна бути стрижневою у діяльності української загальноосвітньої школи. В цьому контексті значну роль має відводитися загальноосвітньому предмету “Трудове навчання”, для вирішення основних завдань якого, необхідно створювати необхідну матеріально-технічну базу, дидактичне забезпечення, формувати кадри тощо. Та, на жаль, доводиться констатувати не зовсім втішні факти. Незважаючи на те, що трудове навчання передбачено для вивчення у всіх класах (від І по ХІ), Його роль у системі освіти суттєво знизилась, порівнюючи з недалеким минулим. Слабка навчально-матеріальна база трудової підготовки, небажання, а дуже часто й невміння вчителів-трудовиків працювати в сучасних умовах звели існування цього предмета в школі до непевного стану. Основною проблемою нинішнього рівня функціонування трудового навчання в сучасній українській школі можна вважати упереджене ставлення до нього керівників освіти різних ланок, директорів загальноосвітніх закладів, учителів інших навчальних предметів. Чомусь панує думка, що залучення дітей до праці в загальноосвітній школі є спадщиною тоталітарного режиму й нічого не може дати для гармонійного розвитку української молоді. Але, навіть та, коротка фніормація про значення трудової діяльності в формуванні особистості, яка подана вище, спростовує такий упереджений підхід. Та й сам ретроспективний аналіз виникнення й розвитку трудового навчання в школах свідчить, що це питання виходить далеко за рамки ХХ сторіччя та межі однієї суспільноекономічної формації.

2. Історія виникнення та становлення трудового навчання як загальноосвітнього предмета у нашiй державi

Ще задовго до виникнення педагогiчних теорiй, у багатовiковiй практицi навчання та виховання пiдростаючого поколiння на територiї Київської Русi питанню залучення до працi вiдводилось особливе мiсце. Традицiї, звичаї та обряди формували соцiально важливі риси особистості, серед яких трудовi вмiння i навики, працелюбнiсть знаходилися на перших мiсцях у соціальній ієрархії.

Вам будет интересно - Дипломная работа: Развитие творческих способностей учащихся среднего звена школы через работу в кружке "Лоскутная мозаика"

При домінуванні в суспільстві феодальних стосунків морально-етичні норми набули класового характеру. Пануюча верхівка ставилася до праці, особливо фізичної, із зневагою, розглядаючи її як призначення, долю простого народу. Але, разом з тим, трудова діяльність залишалась життєвою потребою для більшості населення, що викликало необхідність формувати у молодого покоління позитивне ставлення до праці, працелюбність, даючи певний мінімум практичних умінь. Народна педагогічна думка, яка відображала потреби соціально-економічного розвитку й була важливим засобом виховання молоді, розглядала працю та трудове виховання не лише як необхідну умову підготовки молодої людини до практичної діяльності, але і як засіб її загального фізичного та духовного розвитку.

Одним із завдань трудового виховання було передавання молоді професійних умінь та навиків. Уже в УІ-Х сторіччях у східних слов'ян виникають майстерні, цілі поселення ремісників. Утворюються товариства - братства, які об'єднують людей однієї професії. Тут навчають молодь певного ремесла; часто реміснича підготовка поєднується із учінням читанню, письму, рахунку.

У середині ХУІІ сторіччя у царській Росії було 254 міста, де, за неповними даними переписних книг 1646 р., було 80 тис. дворів. Багато міст обростало торгово-ремісничими поселеннями - посадами, у яких розвивалася реміснича промисловість. Для неї було характерно "переростання ремесла ( виготовлення виробів на замовлення споживача) у товарне виробництво" /История CCCР с древнейших времен до наших дней.- М.,1966.- Т.ІІ.- С.309/.

Кінець ХУІІ-початок ХУІІІ сторіччя характеризується переходом до мануфактурного виробництва, коли швидко збільшується число великих підприємств із новою організацією праці, із механізмами, що діють на водяній енергії.

Ці об'єктивні процеси викликали необхідність крім трудового виховання давати підростаючому поколінню елементарні загальноосвітні та професійні знання, уміння і навики. В умовах швидкого розвитку мануфактури роль трудового навчання та виховання у сім'ї, як першопочаткової умови підготовки до життя вийшла за межі тільки сімейних інтересів і стала суспільною необхідністю включення молодих людей у продуктивну працю. Але вже цього було недостатньо. Тому виникла потреба давати елементарну професійну підготовку молодшому технічному персоналові та кваліфікованим робітникам, не кажучи вже про інженерів, лоцманів, будівельників, офіцерів, учителів та інших спеціалістів. Початок підготовки фахівців широкого профілю поклала створена в 1701 році в Москві школа математичних та навігаційних наук. Цей навчальний заклад поєднував професійну і загальноосвітню підготовку.

Похожий материал - Курсовая работа: Особенности оптико-пространственных представлений у детей старшего дошкольного возраста

Першими технічними школами в Росії для підготовки майстрів і кваліфікованих робітників були навчальні заклади при заводах. Їх діяльність тісно пов'язана з іменами В.І.Генніна, В.М.Татищева та ін. Виникнення спеціальних навчальних закладів було об'єктивною необхідністю, оскільки бурхливий розвиток капіталістичної економіки потребував змін у ставленні до професійної освіти. Це, в свою чергу, вимагало посилення трудового виховання у певних соціальних станах суспільства, психологічної та практичної підготовки підростаючого покоління до трудової діяльності і вибору професії.

Практичні потреби економіки царської Росії, що стала на шлях інтенсивного розвитку, а також необхідність соціальних змін були причиною різнобічної розробки теоретичних основ трудового виховання та професійної освіти на початку ХІХ сторіччя. У 1804 році Міністерство народних шкіл та училищ затвердило "Статут повітових училищ", згідно з яким ставилось додаткове завдання "відкрити дітям різного стану необхідні пізнання, відповідні до стану їхнього та промисловості" /Сборник постановлений по Министерству народного просвещения.- 2-е изд.- СПб.,1875.- Т.І.- С.352/.

Тенденція використання загальноосвітньої школи для професійної підготовки була законодавчо оформлена в Статуті 1828 року, який дозволяв у приходських училищах міст і посадів відкривати другий клас та вводити навчання деяких ремесел. Повітові училища могли відкривати додаткові курси та класи для підготовки молоді до практичної діяльності. У 1839 році вийшло положення про реальні класи при гімназіях та повітових училищах, що реалізовували ті ж самі цілі.

В Україні, яка на цей час була в складі Російської імперії, переважало дрібнотоварне виробництво. Більша частина молодих людей мала можливість набути певного ремесла лише в наймах, або навчаючись у дяка чи майстра. Разом з тим, у губернських /повітових/ містах виникали певні професійно-технічні заклади. Так, наприклад, у 1804 році відкрило свої двері Чернігівське ремісниче училище, яке приймало дітей «нижчих класів» Чернігівської та Полтавської губерній. До училища могли бути також зараховані діти кріпаків, але лише за згодою поміщика та умовою, що він буде надавати їм провіант.

К-во Просмотров: 26